ось сьогодні написала, у звязку з одними подіями:

      *******
  Одні люди страждають від нерозділеної любові чи від розлуки. Інші ж від відсутності цього самого кохання.
  Телефон говорить німими гудками тишини. Тишини в якій навіть думки здаються такими голосними і до неможливості нестерпними. Повз пробігають хвилини, години, дні, роки. В життя приходять і йдуть люди й події. Але якось все рівно… Все рівно що було, все рівно що є, та ще не все рівно що буде.
   Інколи мені здається що я живу в сні який має от-от закінчитись. І наступить реальність. Де не буде болі втрати, болю відчаю, болю розчаруванню. Де буде синє, до неможливості красиве небо. Не буде самотності, не буде жорстокості і несправедливості. Реальність в якій коханий завжди буде поруч. Де не буде зради, де не буде болі. Та нажаль цьому ніколи не статись, бо все це може бути тільки сон, але аж ніяк не реальність. Реальність значно жорстокіша. В ній заздрість, зради, розпач, біль, і ,разом з тим, кохання й дружба.
  Наш світ далекий від ідеалу, і ми самі зробили його такими яким він є.
  Ми буваємо такими жорстокими по відношенню один до одного. До тих, кого кохаємо, до тих, кого любимо, кого ненавидимо, до тих, на кого нам начхати. Чому ми буваємо такими холодними й черствими?
  Ми з легкістю можемо поранити серце іншої людини, але забуваємо, що не всі рани загоюються, не все прощається, не все забувається. Одне слово, одна фраза може залишити в серці глибокі рубці, які не загоюються навіть з роками, а лише притуплюються болем. Іноді одне єдине слово друга чи коханого може причинити більшого страждання, аніж тисячі таких самих слів сотні чужих людей.Чому пробачити зовсім чужу людину, хай навіть за велику образу, легше, ніж пробачити коханій, щось не стільки важливе? 
  Але інколи, пробачити когось легше, ніж пробачити самого себе. Пробачити за те, що ти слабкий, що сильний, що ти такий закоханий, такий наївний, такий байдужий, жорстокий, цинічний, такий який ти не є насправді. Пробачити за всі помилки, за те чого так і не зробив щоб не завдати болю коханим. Ми так рідко замислюємось над цим, що вже і не помічаємо тих моментів коли завдаємо болю людям.  Бо так легше, легше закритись в собі, забутись, і не відчувати болю каяття……
                                                                                       20 лютого 2009р. 23:39.

JSTina
Я погоджусь з Рені

Як то і буває в цьому світі, ми часто усвідомлюємо наскільки дорога нам людина, тільки після її втрати. Чомусь мало хто з нас вміє цінувати тих, хто дарує нам свою любов, своє тепло і увагу.
  Так було і з тобою. Ти завжди був вільним у стосунках, вільним в своїх діях і почуттях. Не був прив’язаний до окремої людини. Ти завжди дивував мене тим, який ти був на людях і тим, яким ти був для мене. Це немов дві протилежні людини, які жили в одному тілі. Перша була дещо чужа для мене, з закритим серцем, яку я не завжди розуміла. Друга ж була така рідна для мене. Це був справжній ти, це був мій друг, якому я могла відкритись, довіритись, відкрити своє серце і душу, і який відкривав себе для мене.
  Пам’ятаєш, як часто я нагружала тебе за походеньки, за те, що ти не серйозний, і вже пора перестати морочити дівчатам голови. А ти відповідав, що ти є такий, який ти є, і таким будеш завжди. Як ти ж тоді помилявся! І я знала це…
  І тепер ти стоїш переді мною вже інший, з зовсім іншим виразом обличчя, з болем в очах і зовсім іншими думками. Тепер ти справжній.
   Що з тобою стало? Це все, малий, кохання. Воно прийшло до тебе тоді, коли ти того зовсім не очікував. Ти наробив помилок, які заставляють тебе страждати. Всі дії мають наслідки, і ці наслідки залишаються на нашій совісті. Тобі зараз боляче, і ти сам не розумієш що з тобою…Це все, малий, кохання…
  Ти наговорив їй багато дурниць, дурниць, які краять вам обом серце. Але головне, що ти це визнаєш. Визнаєш і розумієш. Так малий, це все кохання.  Питаєш чому воно таке жорстоке? Напевно тому, що ми самі зробили його таким. 
  Я бачу перед собою маленьке кошеня з красивими очима, яке не знає що робити далі. Але в якого ще не згасла надія все повернути, все виправити. І ти виправиш, обов’язково все зміниш. Просто дай їй час. Бо час лікує, дає можливість аналізувати те, що було, те що є і те що буде. Потрібний просто час, і якщо ваші почуття взаємні і щось для неї важать, то ви знов будете разом.
  Все все залежить від вас. Кохання – це пір’їнка в ваших руках, і від найменшого вітру залежить її існування.
  Воно не проходить безслідно. І в цьому я сама переконалась. Просто пам’ятай це.  Це все, малий, кохання. То є життя, то є так….

                                                                                              19.01.2009р.