Спасибо,я старалась...Вернее не так:-просто писала от души

А це вже щось про мене...

" Ніч мисливця"

Дощ шифрує на склі
Нами знані слова,
Сонце в бокалі бринить на столі,-
Нам відомо що я не сама.

Я не скажу ні слова:мій час гри-
Він сьогодні настав.
Не божевільна відьма,просто знаю,
Що тепер вже ти мені програв.

Мені не потрібно брехні,-
Це у мене всі карти в руках,-
Невже ти гадаєш,що шляхом одним
Є для тебе безкарна війна?!

Я ні кулі не дам,ти мене не зламаєш,
Ти не вистрілеш в Сонце,
Що в десятий,у тисячний раз,народилось для мене,
І знову,і знову палає!

Мої очі безстижі й небачені,
Вони вогнем сміються і не раз згадають,
Про нещасного,що біг у вовчу зграю,-
Терпер ти сонячний,я ж-сніжна ідеально.

Ти вагаєшся,ти хочеш мінятись,
Ти хочеш стати тут,-я з здобиччю не граюсь,-
Залишимо як є,бо Світ вже не пробачить,
Що ти на Сонці,я ж-у вовчій зграї.

"Дежавю"

Моє життя-постійне дежавю,
Я дивлюся,не знаючи дя чого,
Існую світі,йду і щось роблю,
Бо бачу знаки,всюди і довкола.

І крадькома я кидаюь на Сонце,
Благаючи пояснень чи зачіпок:
Що сталося,куди все йде,до чого,
Чому не можна просто пояснити?

Куди я лину,у які простори,
І де моя кінцевая зупинка..,-
Я хочу знати,розуміти хто я,
Де дежавю,а де нова сторінка.

P.S.  Ось так...це правда,дуже часто таке трапляється зі мною,навіть не знаю,як так..? :dontknow:

"Вірю"

Я не вірю в сивий погляд,
Заморожені зіниці,-
Просто я не люблю холод,
Що у них весь час іскриться.

Для ідеї треба мало,
Все інакше-не по вірі,
Я частиною не стану,
Прото вірю в те,що мрію.

В те,що маю,що у мене,
Де існує власний сенс,-
Я ще склом не полонена,
А тому живу,як є.

Я не плачу й не кохаю,-
Я єдина на Землі,-
Демон янголом не стане,-
Я не маю,що змінити.

В що я вірю,запитайте?,-
Вірю в серце у людини,
Вірю в щиру чисту правду,
Вірю в тих,хто теж Єдиний.

*************************************************************************

Моя проза...Хех..=)

"Люцифер"

   Небо сьогодні темне-темне,ані зірочки,ані Місяця.
   Сонце,моє Сонце,невже ти покинуло мене?..-Не вірю.Невже я настільки слабкий та жалюгідний?..Чому?-Не зневажай мене,візьми з собою.В останню весільну подорож,нашу весільну обіцянку.-Подаруй мені крила,інакше я не впораюсь.
  Я дарую тобі свою останню зірку.не бійся сліз,моя радосте,це не назавжди.Все ще повернеться.
                А мені час на страту.
                ...Ця шляхетна гільйотина...
  Час на страту,а в мене ще стільки запитань...: Чому ми не маємо де зупинитися?Що тягне нас вперед? Які гріхи ще тиснутимуть на нас в нічних жахіттях?Чому я просто не можу тебе пробачити?..
   Як же це я...ви всі...-однакові...Одноокі потвори...Повівся!...як мале хлопчисько....

   Де ж ти дівся,де зник,де поховав свої рештки,Старий Світе?..-колись ти зявлявся мені,я блукав твоїми коридорами,де завжди панує багряна глиняна розруха.І тиша,-тут я знаходив ключі до майбутньго,тут я підбирав відповіді на нічні прохання..,-де ж ти дівся?Чому ми знову не разом?..
  Я хочу повернутись.Знову стати на твою ,обпалену кривавим багрянцем, гарячу землю,торкнутися до цієї часової пастки.Вона ще не згасає у моїх очах.-Я вбивця.Поверни мені зброю!,дивний блукалець.ранковий пернесічий,ти дав мені надію,тоді,у дитинстві,хоч краплю підтримки.
   Ти дав мені зір!

  Таємниці..Я так любив таємниці..,ти навіть не уявляєш,як...
  Як я люблю блукати тихим зоряним небом-диким місячним простором,що кидає неонові відблиски,лишень тільки торкається розпечених Люциферських моїх зіниць...Я втратив тебе.
  ...Які ґрати мені кують зараз?Який вирок ти мені винесло,Сонце?..-я не завойовник,-я раб!..твоїх бажань.Твоїх зоряних бажань мисливець.Винищувач палкого вогню.Твій кривавий бездушний Прометей,Неземний...мисливець за янгольськими бажаннями...
      Я містик...

   Тобі вирішувати.
   Ти можеш спалити мнене,у моєму ж полум'ї втопити.
   Ти можеш мене вбити,-це простіше простого.
   Вирішуй.

Зоряний Хлопчик.
Маленький принц.
Я втратив кордони часу.

   Сліпий вовкулака.
   Чому ти знущаєшся наді мною..?
Немов самотній блакитний орел,такий дивний і нікому не потрібний,-просто не існуючий!..-не треба жалощів,я сам знайду шлях,можливо.
   Ви чуєте цю музику?Цю дивну тиху музику?-Я знаю,ви присвячуєте її мені...-не треба,панове,ще зарано.
   Не варто мене кохати,-кохання мене вбиває.Я не створений для нього.Для мене це отрута...
   Що тут вже казати,-мене навіть не хрестили!..
   Про мене плетуться легенди.Діти в школах вивчатимуть,напевно,мою мисливську біографію.Так,я вже звик.
   Я-легенда
   Маленька нищівна легенда.
Темна ніч...Одна ніч у моїх очах.Одним вони здаються синіми,мов небо,іншим-як грозові імлисті хмари,сірі і заблукалі,-дивно,але я бачу в них тільки темряву...Немов маленький нічний кажан-такий жалюгідний...такий божевільний...

   Птахи...Їм вказано бачити все.Посланці Бога,-я хочу до вас.
   Сховатися в пір'ї гірського орла.-Бути блохою?-ні!,-просто знову побачити зорі,так,як і раніше...

                                Я лечу до тебе.

***********************************************************************************

Творчий переклад "Buddha For Mary"

Що за дівчиена була це?-
Ми не знаєм,аж ніяк.-
Вона ж вміла відрізнятись,
Грати роль...-вже все не так.

Маленький страх усе забути
Втонув у порожнечі серця,-
Цій тихій пісні вже не бути,
Для неї тут немає місця.

Мері-квітка в купі хламу,
І цим вона і відрізнялась.
Тримала зорі в океані,-
Такі творці не забувались.

Мері ця була святою?-
Вже,нажаль,нам не дізнатись,-
Щось між вітром і водою,-
Просто вміла відрізнятись.

Щось брехливе і невтішне,
І у мріях ще невинне...-
Хто вона:свята чи грішна,
Світу втрачена дитина?

Хто покаже її очі,
Нагадає,може,хтось ще?..-
Її судим,діти ночі,
Всі такі на перший погляд.

Мері була дивовижна
У стрибках на зорі й вниз,
Вона втілила успішно
Свої страхи,боячись.

Мері вміло і казково
Просто вірила у диво,-
Де тепер її дорога,
І де очі світло-сірі?

Де її жива усмішка?-
Ні травинки,ні рослинки,-
Ні,тепер вона не дише,
Зраджена у своїх мріях.

Мері чудо відкривала,
Просто дивлячись у стелю.-
Може стеля просто впала?,
І зламала крила Мері?..

Запитався Він у Неї:
-Ти ще дишеш,мене чуєш?
-Я повинна прикидатись,
Чи ти тут мене згвалтуєш?

-Ти не будь занадто горда,
Ти ще плаваєш занизько.
-Маю я стікати кров'ю?,-
Душу ти тут не зачіпиш.

-Я ще вірю в свою правду,
Помолися краще Богу.
-Свого Бога  я не знаю,
Я не вірю його слову...

Ти мій втрачений й єдиниий,
Лиш тобі я тільки вірю.-
Я для тебе ще дитина,
Твоя змучена надія.

Я повернусь,обіцяю,
Ти не йди,я лиш для Тебе!..
Я лиш ідола кохаю,
А тобі лиш цьоо й треба...

Мері ця була святою?-
Вже,нажаль,нам не дізнатись.-
Щось між вітром і водою,-
Просто вміла відрізнятись.

Щось брехливе і невтішне,
І у мріях ще невинне...
Хто вона:свята чи грішна?
Хто вона?..а Мері жила?...

*******************************************************************

Творчий переклад "A Beautiful Lie"

Ти лежиш у ліжку,мертва і німа,
Я читаю книжку-в серці стався злам.
Ти мені збрехала-це моя вина,-
Праведним даються праведні права.

Просто справа в іншім,казці,-це лиш гра,
Чудова та засніжена-всі твої слова.
Ти ж хочеш відрізнятись,бути не така-
Линь у свою юність,пригадай життя.

                         Це чудова брехня,
                         І твоя і моя,
                         Наша спільна омана,
                         Просто вірна і гарна.

Це час забути помилку-це була ейфорія,
І змити все без спомину-моя єдина мрія;
Сховати все у пастці,без шансу каяття,-
Ми разом вдінем маски,ми разом:Ти і Я.

Кожний гляне,може,-я не бачу сенсу,-
Хитрий і знеможений,на хресті роздертий.
Я ходжу по колу,плутаючи стежки,
Я тримаю зброю,вільний і нестерпний.

          Не кажи багато,-шанс простягне крила.
          Я збрехав про все,що ми створили.

*********************************************************************

Творчий переклад "Night of the Hunter'

Я народився в світі,змучений й розбитий,
Я біг,палав в промінні,щоб Сонцю закрити.
Але я забуваю усі свої вердикти,
Я піднімаюсь вгору,щоб Заново взлетіти.

Зійшов з отруйних вітів,які хотів схопити,
Я ніжна смужка диму,брехлива,надто грішна,-
Я піднімаюсь вгору,щоб Заново взлетіти

                  Ти спробуй помолитись,
                  Відкрити серце вміти-
                  Це означає жити,-
                  Забудь свій страх навіки,
                  Закрий свої повіки-
                  Твій демон в тобі світить.

                           Це ніч мисливця-я живу.
                           Мені помстяться-я помру.
                           Ця ніч для того,щоб згадати:
                           Кінець вже близько,час вмирати.
                                              Кують грати.

Благословенний сукою,я завжди мріяв жити.-
За насолоду,крихітко,усім дано платити.
(Я піднімаюсь вгору,щоб Заново взлетіти)
Зняти з неї скальп,шматків забрати крихти,
Розвіяти по вітру цей попіл щастя й кривди;
Забрати в неї серце і поховать зуміти-
Далекий Місяць вповні,мене не зупинити-
Я піднімаюсь вгору,щоб Заново взлетіти.

                 Ти спробуй помолитись,
                 Відкрити серце вміти-
                 Це означає жити...

З відвертістю до Бога...-я все запам'ятаю.
Туди тобі й дорога!..і серцю покарання.
Розірву до шматочків і поховаю зкраю,-
Цей день,-він мій останній,і це я добре знаю.

                         Це ніч мисливця-я живу.
                         Мені помстяться-я помру.
                         Ця ніч для того,щоб згадати:
                         Кінець вже близько,кують грати.

       (Моє спасіння-покохати...)

Отредактировано Jupiter (13 Мар 2010 17:51:16)

Так,наша державна мова це інколи і справді рідкість,нажаль.Я і українською і російською розмовляю-але російською писати вірші боюся-гадаю,буде позор..=)У мене не такий великий словниковий запас,як з української,та і подобається мені так більше... :jumping:
А взагалі,-дякую,мені приємо,що хоч хтось читає мої  українські віршики...

Всмысле?-нука,развивай идейку...=)Что конкретно лучше сделать,посоветуй. :yep:
Хорошо то-хорошо,но до тебя тут особо никто не интересовался,т.к. стихи на украинском,обидно немного,ведь я меняться не собираюсь,под теперешние стандарты то,да и есть в етом что-то особеное для меня    ,ведь всю жизнь свою тут прожила,на Украине... :dontknow:
Пусть кто как хочет,-а я на украинском писать буду   :playful: ,та и получается лучше=)

Ща попробую   
Ну ладно,чуть поздже,а сейчас...вот,что-то новенькое,совсем недавно написала,где то начиная с суботы..:

"Спасителі"

До гробниці ще далеко,-
Здіймем руки просто в небо.-
Може нам іти не легко,-
Ми одні серед пустелі.

Тут так сухо і спекотно,
У зеніті Сонце сяє,
Та вертатися не можна,-
Всесвіт зрад не пробачає.

Крок до кроку,у піщинках
Теореми і завдання.-
Наші усмішки у вчинках,
А у сльозах тільки злами.

Життя вносить корективи,
Але крапка це не вихід,-
Віра робить все можливим.-
Ми повинні йти до мрії.

Сотні змучених й щасливих,-
Ми постали перед Світом.-
Тим,хто Сонце носить в скрині
Не важливо до всіх інших.

Ключ один,а нас багато,
Просто муки не спасіння,
Нам не вказано страждати,
І сушити власні крила.

Треба вікна відчиняти,
Якнайшвидше і для кожних,-
Тоді з неба впадуть ґрати-
Янголам взлетіти можна.

Простір,викритий зізнанням:
"Так,я грішник,я збрехав",-
Треба вміти пробачати:
І Іуду і Христа.

(на Пасху написала

"Воскресіння"

Ми знущаємось над світом,
Розбираємо ікони,
Вимальовуєм на стінах
Крила янголів в розломі.

Наші діти вірять в диво,
Ми ж забрали у них фарби.-
Недовіра Бога вбила-
Ми руйнуєм їхню казку.

Ореол над містом мертвих,
І створіння у пробірці,-
Може більше і не треба,
Щоб залишитись єдиним?

Лиш єдиним,і це крапка,
Теорема на підході.-
Божа істина-загадка,
Ми не вірим в голос Божий.

В те,що віримо,-Благаю!,
Та це ж злочин,це абсурд!-
Сонце в клітці серед грішних
Застигає від тортур.

Де ж маленьке світле диво,
Що заставить серце битись,-
Дайте те,в що ми повірим,
Дайте усмішці розкритись.

Намалюте на  асфальті
Кольорові олівці,
Посміхніться і згадайте
Про ромашки у руці.

"Піжмурки"

Там,де німфи грають з вітром,-
Темна ніч розкрила крила.
Там я можу вічно жити,
Там я сонце народила.

Хай вночі не сяють зорі,
Та на Місяць вити можна.
Він нескорений й прозорий,
Я його любити хочу.

Дивно,що лиш Сонце люблять,
І до нього руки зводять.
А він тихий і прозорий,
Його знає всякий й кожний.

Він-це смерті повелитель,
Він до дихання байдужий.
Може він і надто грішний,
Але в нас з ним схожі душі.

Перехожий,вірний Сонцю,
В темний час поглянь у небо:-
Там його зустріти зможеш,
А мене побачиш вперше.

"Дикий янгол"

Там,де сонце гне проміння
Народився дикий янгол.
Його крила пахнуть вітром,
А в зіницях море сяє.

Його бавлять ніжні трави,
І пісень йому співають.
Він нескорено примарний,
Хоч не перший й не останній.

Не останній в цьому краї,
Де немає кінця казці.
Він живе тому,що знає,
Що на світі стане краще.

Він радіє сходу сонця
І живе,немов востаннє:-
Він підкорює простори,
Хоч не вічні,та безкрайні.

Отредактировано Jupiter (7 Апр 2010 17:05:57)

Ну ет вс смысле,что слезы ето только то ,что нам не удалось,но не стоит из-за них сильно убиваться,т.к. ето плохое,но оно скоро пройдет и надо помнить только то,что  было в нашей жизни хорошего=)

Не-е-е   
Если чесно,то сама не совсем еще поняла что выступает в етом стихе так называемым "Місяцем"
Спасибо за приятные слова   :flag:

А вот еще один,не очень оптимистический,но все-же один из моих любимых...:

"Люцифер"

Я не прошу і я не каюсь,-
Молитва це спасіння мертвим,
Своїх очей я не лякаюсь-
Там тільки ніч.Я люцифер твій.

Секретів мало,тут,у мене,
Мене не купиш сповіданням.
У мене лиш душа не мертва,
А про зіниці я не знаю.

Можливо янгол,може кішка,
А може тінь брехлива вітру.-
Ти вибрав,але люди різні,-
Таких,як я нема на світі.

Я тихий спогад,мокрий й сірий.
Я Сонця твого перший схід.
Ти скажеш:"-Я не хочу жити!"-
Можливо й так,але неслід.

Неслід з примарами тікати,
Шукати вихід у ніде,-
Там в тебе небо,в мене-грати
Для двох вже втрачених сердець.

Гаразд,що ти не віриш в Бога,
Гаразд,що я це твій нечистий,-
Але життя-це надто просто:
Живим-святе,а мертвим-грішне.

Невже ти думав,що ми-люди?
Що в нас все буде як в людей?-
Ти тільки в пеклі святим будеш,
Зі мною,грішник-Іудей.

Що нам давно уже не дивне,-
Для них це загадка,абсурд.-
Мені ти тільки будеш вірний,
А людям-зраджувати будеш.

Цей світ вмирає в таємницях
Для двох загублених сердець,
Але ми двоє будем битись,
Й за грішне місце разом вмремо.

Отредактировано Jupiter (13 Апр 2010 10:39:58)

Спасибки-спасибки-спасибки =)Мне оч приятно  Он мой любимый... :flirt:

Сенкс 
Вот тут что-то новенькое выкладываю:

"Нескорене бажання"

Мерехтять силуети,
Втрачається сила,
Заплутані мрії,
І днів павутиння.
У фарбах втопилось
Останнє гарчання:-
Я Сонце розбила,
Я небо украла.
На дереві тіні
Бездушно шепочуть,
І так кожен день,-
Спокуса щоночі:
Відкрити вікно
І у небо злетіти.
Можливо.востаннє,
Можливо,любити
Цю хижу планету,
Що ніч розкриває,
Раз,але точно
Зірки розриває.
Їх змушує сяяти,
Й дико волати,-
Ніколи не каявся,
Не вірив у праведне.
На небі єдиний
Захоплює погляд,-
Біло-прозорий він,
Бачиити поряд
Його не можливо-
Занадто далеко,-
Ти просто повір,
Що він впаде на землю.
Розріжеш орбіти
І собі присвоїш
Жорстоку планету:
Останню і Твою.
Він гасне повільно
У денних оковах,-
Мисливцю,не мрій,
Що ти небо підкориш.
Де день,там і ніч-
Інакше не буде,-
Душу украсти-
Це,сонце,не чудо.
Світ,він-єдиний,
І хоче балансу:-
Не можна скорити
Того,хто не каявся.
Він ночі буде вірний,
І буде керувати
Тінями,що не хочуть
Лиш Сонцю приклонятись.

"Кольоровий автобус"

У повітрі пахне сонцем-
Ти щасливий й я щаслива.
Ми запалимо багрянцем
Звичний плин абстрактних днів цих.
Тінь птахів на підвіконні,
І дитяча радість літу,-
Там бажання рвуть окови,
І народжують надію.
Кольоровий автобус біжить там,
Ловить Сонце,плутає в колесах,
І на звивистій жовтій дорозі
Дітлахів гойдає неба.
Їх батьки самі як діти-
Всі кохані і зірчасті,-
Вони дарять цьому світу
Творців чесних і прекрасних.
Там,де любо,там немає
Ні образи,ні руйнацій,-
Це-месії,й вони знають:
Те,що люблять-не вбивають.
Все найкраще-зберігають,
І дарують,щоб створити,-
Те,що люблять-вберігають,
А не пробують спалити.
День найперший чи останній,-
Не важливо кому жити-
Лиш утрачене бажання,
Лиш воно нас може вбити.
А на тих,хто вірить в краще
Вся надія цього світу,-
Це маленькі Сонця клапті,
Ті,що навчені любити.
Не важливо, хто й для кого,
Головне,щоб всі й дя всіх!-
Можна просто стати в коло,
Й Сонце на Землі створити!

"Однієї дощової ночі"

Тиха змучена загадка
Розляглася в них у спальні.
Сплять метелики пропащі,
І тріпочуть крильця спалені.

На стіні стрибають тіні,
У вікно стучать примари:
Що вони таке зробили,
Знов зализуючи рани?

Знов лялькові сценки фальшу,
Мокрий слід від поілунка,-
Хто з них перший,хто останній,
Що здихає від отрути?

Від укусу гострих ікол,
Від солодкої усмішки.
Хто найперший з них повірив,
Хто із них: Убивця?Грішник?

Дощ зі стін сочиться в ліжко,
У зім'яте і брудне:-
Хтось загинув,хтось розбився,-
Хтось один повірив в це.

Скільки було слів строкатих,
І ночей невільно-плинних,
Не важливо їм згадати
Всіх молитв,забутих ними.

Крапля в морі,тінь у банці-
Все вже сховано й забуто.
Не дано малій засранці
Поряд з Богом,з дивом бути.

Може все ще розійдеться,
Ніч пройде,настане ранок.
Їх вікно не розіб'ється,
Дощ їм вити перестане.

І вночі,на павутинні
Сяятимуть дикі сльози.
Він прокинеться щасливий,
В перший раз,в найперший,може.

А вот этот стих я писала про дождь и ветер,но смысл в братской любви.Решила посвятить его братьям Лето... :dontknow:    :flirt:

"Коловорот"

Дощ із вітром грає в карти,
Ну а я спостерігаю:
Хто із них кому програє,-
Хто з них ловить,хто тікає?

Хто в життя із головою
Не боїться напролом
Проломити дірки в зорях,
Здоганяти горизонт?

Хто шукає вітра в полі,
Хто не любить смак іриски,
Хто з них навчений до бою,-
Хтось лиш тінь буда ловити.

Близнюки,та не по волі,
Не завжди й не повсяк час.
Надто різні,але схожі:
Ночі-зорі,брату-брат.

Ось такі справи,дитинко,
Вони двоє-це вже сила,
І в яскраву світлу днину
Ти вічуєш,що щаслива.

Хтось із них веселку ввімкне,
Хтось дасть бігти по калюжах,
Хтось маленьку павутнку
Обгорне навколо вуха.

На газон всі хмари струсить,
Хтось побігає по небу.
Хтось з них вірить,хтось з них любить,-
Вони б'ються?-Так і треба! =) 

Отредактировано Jupiter (22 Апр 2010 11:34:45)

Ну вот,очередной бред сумашедшего ... =)

"Зроби"

Моє місто плаче,
Сховане й забуте.
Я вас всіх не знаю,
Вас не знаю,люди.
Кожний тут окремий,
Вільний і самотній,-
Люди,це нестерпно:
Нищити дороги.
Розривати стріли,
Розплітати руки,
Тишу відчиняти,
Вірячи у муки.
Знову щось губити,
Знову щось втрачати,
Забувати жити,
Серце забувати.
Будувати стіни,
Будувати сірість,
Скошувати сіном
Купідонське пір'я.
Йти,кудись спішити,
Забувати ключ.-
Душу відчинити
Сказано: Забудь!
Забудь все,що було,
Все,що,може,буде-
Хто придумав здуру
Дивне слово-"люди"?
Ти тікаєш в сірість,
Зачиняєш шибки,
В мертвій тиші скиглиш,
Що не можеш жити.
Дихати не можеш,
Спати забуваєш-
Диво,в що ти віриш?
Кому довіряєш?
Чому ти-самотній?
Звідки і для кого?-
Ти всіх вибач просто,
Ти не винний,хлопче!
Встань і підведися,
Розтули долоні,
Дай очам розкритись,
Знову,це не боляче.
Вірно встань з підлоги,
Підійди до ліжка,
Ляж і виспись трохи,
Хлопче,всі ми грішні.
Це не гріх великий,
Якщо тінь упала,
Гірше,якщо й потім
Ти не підійнявся.
Гірше,якщо зовсім
Не старався встати-
Так,малий,це страшно,
Якщо ти останній,
Якщо дружню руку
Не дано тримати,
І ніхто не змусить
Тебе підійнятись.
Але ти повинен!
Ти ж в дитинстві вірив!
У своє майбутнє!-
Невже все змінилось?
Чому зараз плачеш-
Змучився,втомився?
Ти втомився спати
На підлозі тісній?
То чому б не встати,
Розім'яти плечі?
Чого ти чекаєш?-
Хлопче,ми не вічні!
Ти хотів радіти,-
Так радій і зараз!
Ти живеш на Світі,
І ти зможеш,правда.
Світ-він кольоровий,
А не чорно-білий,
Він тебе чекає
За свободу битись.
За нас всіх,до крапки,
До останніх сил.-
Йди і не здавайся,
Адже ти-ЛЮДИНА !

Да-да,строчу-строчу,куда ж мне деваться-то с подводной лодки...

Ох,ну впрям так і хочеться?!..

За розкриття теми- моє щире :-Будь-ласка.Завжди рада,я цим живу,буквально,і не уявляю свого життя без написання якихось опусів.Боюсь,якщо без них,то це було би просто існування.Так що,не знаю чи покликання,але те,що поки що це мій єдиний спосіб вдихнути кисню,-то це точно.

Отредактировано Jupiter (12 Дек 2011 13:50:25)